Дискусійний клуб «Як культурні ініціативи формують цю реальність?»: простір для думок, що стикаються і взаємодіють
З серпня в Харкові відбувся цикл розмовних клубів, організованих в колаборації ГО «Штука», що родом з Донеччини, та харківської громадської спілки «Культурний погляд». Подія такого формату — це безпечне інтерактивне середовище для відкритої дискусії й обміну думками в діалозі між собою та з запрошеними спікерами.
Теми, що піднімались на подіях, об’єднані циклом «Висвітлення проблем демократії та прав людини в Україні», що розкривається щоразу під новим кутом: в різні дні розмови можуть бути присвячені питанням урбаністичного розвитку міст, активізму громадянського суспільства чи то ролі мистецтва в тому, як формується інфопростір воєнного часу.
Так, до прикладу, 17 серпня відбулася дискусійна подія «Як культурні ініціативи формують цю реальність?». Модераторкою події виступила Ліза Прасолова. Запрошеними спікерами в цей день були співкоординатор LitSlamUA та харківського slam-руху Фрідріх Швальбе, а також засновник і викладач художньої студії Aza Nizi Maza Микола Коломієць.
Відвідувачів привели на подію різні причини й очікування: хтось волів дізнатися, як можливо сьогодні через мистецтво просувати українізацію, комусь було важливо дізнатися і обговорити, як сучасне українське мистецтво може відігравати роль в житті молоді. Хтось прийшов, бо націлено шукав спільноту з фокусом на культурний контекст, в котрій можна «знайтися» з людьми, так само небайдужими до подібних питань і відкритими до проактивного діалогу.
Які були плани на дискусію?
Розмова почалася зі знайомства. Після того, як відвідувачі по черзі розповіли про себе і свої очікування від події, слово перейшло запрошеним спікерам.
Фрідріх Швальбе виступав на дискусії як представник літературного slam-руху уже не тільки в Харкові, а й по всій Україні, адже діяльність LitSlamUA за останні роки значно розширилася, і тепер уже включає в себе не тільки літературні слеми в самому Харкові, а й події в інших містах. Паралельно LitSlamUA останнім часом бере на себе також культурно-освітню функцію, проводячи в громадах Харківщини літературні майстерні.
«Літературний слем — це подія у форматі змагання вільного розмовного жанру з фокусом на літературну творчість. Самі по собі слеми зародилися в Харкові ще в далекому 2008 році, а от саме як організація LitSlamUA ми оформилися у 2019 році. Повномасштабна війна, якщо подивитись у ретроспективі, стала для нас свого роду каталізатором у розвитку.
Саме в цей період ми розширили географію подій: були вже не тільки в Харкові, а й у Полтаві, Кривому Розі, Кам’янському, в Одесі, Львові, Києві тощо. Наш формат подій здебільшого це така перформативна розвага, але при цьому ми спостерігаємо, як довкола наших івентів окреслюється своєрідна мапа андеграундної літератури по країні,” — розповів Фрідріх.
Микола Коломієць, своєю чергою, долучився до дискусії з позиції викладача, котрий, зокрема, працює з дітьми, і має змогу говорити про культурні й мистецькі ініціативи саме через призму інтерпретацій молоді — їхнього сприйняття, їхніх способів вираження ідей у формі й кольорі.
«Aza Nizi Maza можна вважати школою, можна вважати студією, та я би її зараз радше охарактеризував як арт-угрупування. Повномасштабне вторгнення видозмінило нас, викристалізувало у відносинах всередині колективу найсуттєвіше та найважливіше, зробило ці відносини і, відповідно, те, що ми робимо, ще більш відкритим та чесним,” — поділився Коломієць. — «Ми займаємося, як і раніше, тим, що просуваємо саме прояви дитячої і підліткової творчості в контекстах сучасних реалій. Свого часу ця студія була створена саме для того, аби вивести цю дитячу творчість із такого собі “гетто”, котре її обмежувало певним форматом навчання».
Аби зустріч була більш продуктивною та різноплановою, від чіткої модерації з фокусом на діалог саме з запрошеними спікерами відійшли на користь вільнішого розмовного формату, в котрому відвідувачі могли б так само активно долучитися до обговорення. Спікер тут виступає радше як довідка експертності, аби в потрібний момент підказати, пояснити учаснику «як це відбувається насправді».
За наміченим планом, попередньо планувалося підняти на події 17 серпня наступні питання:
- Як саме культурні ініціативи змінюють міський простір і свідомість спільноти? Як вони пропонують інакше дивитися на реальність і цінності в ній?
- Навіщо ми створюємо незалежні проєкти, якщо «все й так працює»?
- Що дає силу локальним культурним ініціативам і чому це важливо зараз у Харкові?
- Де вони перетинаються між собою, виходять за межі власної бульбашки, міста й що це дає?
Втім, як це часто буває з подіями відкритого дискусійного формату, десь заявлені очікування від розмови справдилися, а десь діалог завернув в окремі теми, що резонували учасникам найбільше. Розповідаємо найцікавіше з того, як зрештою було.
Як пройшло?
Ще від самого початку обговорення змістилося до теми українізації через культурні ініціативи. Тут дискусія торкнулася також теми освіти: на думку Миколи Коломійця, саме з освітньою системою нерозривно пов’язані процеси формування світосприйняття в дітей і молоді, а відтак — в основи нашого суспільства майбутнього. І, власне, для того, щоби цей процес був максимально мотивуючим і продуктивним, необхідно відходити від «диктаторського» підходу радянських шкіл, який ми досі наслідуємо.
Микола Коломієць стверджує, що від багаторічного російського впливу треба відводити молоде покоління через уважне і лагідне ставлення, через атмосферу взаємодії і заохочення — лише так можливо виплекати в дитині емоцію щирої любові до українського, яку вона буде готова берегти і транслювати вже згодом сама.
По мірі того, як дискусія просувалася, від теми освіти перейшли до обговорення вже безпосередньо культурних ініціатив та ролі мистецтва в реаліях сьогодення. Фрідріх Швальбе поділився тим, що знає про закордонні поетичні спільноти й ініціативи українською. Так, наприклад, він виділив Берлін в якості одного з таких осередків — що, в принципі, не є дивним, адже українська діаспора, що сформувалася і розрослася в Німеччині після 2022 року, є чималою.
Коломієць озвучив власне переконання про те, наскільки, на його думку, невиправданою є мотивація творити з огляду на якийсь глобальний потенційний вплив створюваної роботи. Мовляв, варто зосередитись на проєкті виключно в межах самого проєкту і його концепції, максимум — на тому, як він розгортається в локальному контексті. Резонанс, на думку Коломійця, створює точка з найбільшою концентрацією ідеї — і народити щось подібне можливо лише тоді, коли ти не розпилюєшся на роздуми про глобальне, а зосереджений на спільноті, яка тебе оточує прямо тут і зараз.
Прозвучала думка про те, що намагання визначити цікавість чи нецікавість українського мистецтва — це, по суті, спроби зробити зріз дуже динамічного нині явища в умовах сучасних реалій, ще на етапі його місцями непевного і мінливого становлення.
При цьому, говорячи про сучасне українське мистецтво в очах світової спільноти, Коломієць виглядав дещо втомленим від предмету розмови — за його словами, українське мистецтво як загальне явище перестає бути цікавим світу і наразі переживає період навіть певної стагнації, коли в ньому нема принципово нових ідей.
І отут вже від формату одностороннього інтерв’ю зі спікерами розмова перейшла у більш відкритий формат — сталася доволі жвава дискусія між Миколою Коломійцем та кількома відвідувачками заходу. На їхнє переконання, озвучена думка про нецікавість українського мистецтва не є правдивою — адже українські митці представлені на виставках за кордоном, і наші роботи резонують закордонному глядачу, Україна має свої «гучні» імена в мистецькій спільноті, і нечесно було би казати, що нас не бачать, в той час як це насправді не так.
Цей блок дискусії тривав добрячих хвилин двадцять. В певному сенсі, це була найжвавіша частина події, що найпоказовіше окреслила саму суть формату — адже саме в діалозі ідеї та переконання починають взаємодіяти.
Запрошений спікер, навіть такий, що має експертність, не завжди є джерелом репрезентативної вибірки думок. Дискусійний формат їх компенсує, додає думкам об’єму через конструктивний конфлікт і обговорення. Так розмова оживає і змушує решту слухачів уже на власний розсуд обирати, до якої з озвучених позицій вони схильні.
Проєкт реалізується ГО «Штука» за сприяння «Фонду Фрідріха Наумана за Свободу» в Україні. Відповідальність за зміст дискусії несе ГО «Штука». Інформація, представлена в статті не обов’язково відображає погляди партнерів
