Фотовиставка “Разом” – історії про два народи, які об’єдналися для спільної боротьби та для допомоги один одному. Литва дала прихисток тисячам українців, стала для них другим домом. Фотографії створені українськими фотографами, професіоналами й аматорами, з різних українських регіонів та литовських міст, які розказують про свої родини, висловлюють подяку та діляться емоціями. Це історії українців та литовців, які тепер живуть разом, творять разом, борються разом.
Фотографи: Анна Влезько (Охтирка – Вільнюс), Аліна Стасюк (Львів – Каунас), Анна Білоус (Київ – Вільнюс), Тетяна Канайчева (Миколаїв – Вільнюс), Олена Гриценко (Васильків – Каунас), Світлана Коломийко (Маріуполь – Вільнюс), Марія Фролова (Хмельницький – Вільнюс), Галина Кутнякова (Маріуполь – Вільнюс), Антоніна Білан (Черкаси – Вільнюс), Юлія Висоцька (Київ – Вільнюс), Надія Кондратюк (Макіївка – Каунас), Анастасія Костенко (Київ – Вільнюс), Вікторія Батюк (Охтирка – Вільнюс), Анастасія Шевченко (Харків – Вільнюс), Марія Кутнякова (Маріуполь – Вільнюс), Діана Відлога (Дніпро – Каунас). Кураторка: Марія Кутнякова.
Програма: 19.09-1.10 – виставка у Вільнюсі, Український центр; 3-17.10 – Йонава, Jonavos Rimkų biblioteka; 20.10-12.11 – Друскінінкай, Druskininkų miesto muziejaus; 17.11.2023-6.01.2024 – Каденяй, Janinos Monkutės-Marks muziejus-galerija.
Виставка “Разом” реалізується як частина проєкту “Українські історії”, який фінансує The Nordic House у Рейк’явіку та Nordic Council of Ministers Office in Lithuania.
LT
Fotografijų paroda „Kartu“ – pasakojimai apie dvi tautas, susivienijusias bendrai kovai ir pagalbai viena kitai. Lietuva priglaudė tūkstančius ukrainiečių ir tapo antraisiais jų namais. Nuotraukas kūrė Ukrainos fotografai, profesionalai ir mėgėjai iš įvairių Ukrainos regionų ir Lietuvos miestų, kurie pasakoja apie savo šeimas, išreiškia dėkingumą ir dalijasi savo emocijomis. Tai ukrainiečių ir lietuvių istorijos, kurie dabar kartu gyvena, kartu kuria ir kartu kovoja.
Fotografės: Anna Vlezko (Okhtyrka – Vilnius), Alina Stasiuk (Lvivas – Kaunas), Anna Bilous (Kyjivas – Vilnius), MiraFlash (Mykolaiv – Vilnius), Olena Grytsenko (Vasylkiv – Kaunas), Svitlana Kolomiyko (Mariupolis – Vilnius), Maria Frolova (Chmelnickis – Vilnius), Halina Kutniakova (Mariupolis – Vilnius), Antonina Bilan (Čerkasai – Vilnius), Yulia Visotskaya (Kyjivas – Vilnius), Nadiia Kondratiuk (Makiivka – Kaunas), Anastasiia Kostenko (Kyjivas – Vilnius), Viktoriia Batiuk (Ochtyrka – Vilnius), Anastasiia Shevchenko (Charkivas – Vilnius), Mariia Kutniakova (Mariupolis – Vilnius), Diana Vidloga (Kyjivas – Kaunas). Kuratorė: Maria Kutniakova
19.09-1.10 – paroda Vilniuje, Ukrainos centre; 3-17.10 – Jonava, Jonavos Rimkų biblioteka; 20.10-12.11 – Druskininkai, Druskininkų miesto muziejus; 2023.11.17-2024.01.6 – Kėdainiai, Janinos Monkutės-Marks muziejus-galerija.
Parodą „Kartu“ įgyvendina Marija Kutniakova ir „Štuka“. Paroda yra projekto “Ukrainian stories”, kurį inicijavo ir finansuoja The Nordic House Reikjavike ir Šiaurės ministrų tarybos biuras Lietuvoje, dalis.
ENG
The photo exhibition “Together” tells the story of two nations that got united to fight together and help each other. Lithuania has given shelter to thousands of Ukrainians and become their second home. The photos were taken by Ukrainian photographers, both professional and amateur, from different Ukrainian regions and Lithuanian cities, who tell about their families, express gratitude and share their emotions. These are the stories of Ukrainians and Lithuanians who now live together, create together and fight together.
Curator: Maria Kutnyakova. Photographers: Anna Vlezko (Okhtyrka – Vilnius), Alina Stasiuk (Lviv – Kaunas), Anna Bilous (Kyiv – Vilnius), Tetiana Kanaycheva (Mykolaiv – Vilnius), Olena Hrytsenko (Vasylkiv – Kaunas), Svitlana Kolomyiko (Mariupol – Vilnius), Maria Frolova (Khmelnytskyi – Vilnius), Halyna Kutnyakova (Mariupol – Vilnius), Antonina Bilan (Cherkasy – Vilnius), Yulia Vysotska (Kyiv – Vilnius), Nadiia Kondratiuk (Makiivka – Kaunas), Anastasia Kostenko (Kyiv – Vilnius), Victoria Batiuk (Okhtyrka – Vilnius), Anastasia Shevchenko (Kharkiv – Vilnius), Maria Kutniakova (Mariupol – Vilnius).
19.09-1.10 – exhibition in Vilnius, Ukrainian Center; 3-17.10 – Jonava, Jonavos Rimkų library; 20.10-12.11 – Druskininkai, Druskininkų City museum; 17.11.2023-6.01.2024 – Kadeniai, Janinos Monkutės-Marks museum-gallery.
The “Together” exhibition, curated by Maria Kutnyakova and NGO “Shtuka”, is part of the “Ukrainian stories” project. It has received funding and support from The Nordic House in Reykjavik and the Nordic Council of Ministers Office in Lithuania.
Ірина Ворона, Сєвєродонецьк – Йонава / Iryna Vorona, Severodonetskas – Jonava
UA: Творчість, і, здебільшого, захоплення фотографією стало для мене 4 роки тому порятунком після важкої хвороби та реабілітації і надихнуло на життя. І сьогодні, беручи до рук фотоапарат, я занурююсь в інший світ, фіксуючи емоції та відчуття. Приїхавши до Литви у березні 2022 року, ми зрозуміли, що ми не одні, що поруч є ті люди, які щиро співпереживають нам та підтримують. Серед таких людей були і волонтери організації “Jonaviečiai padeda”, які стали для нас дуже близькими та рідними. Результатом нашої взаємодії стала творча фотосесія з дітками литовських волонтерів Rusnė Mickevičiūtė та Danielius Antanas Mickevičius. Ці діти настільки щирі та відкриті! Ми провели з ними неймовірно цікаво час, створюючи свою казку. Оскільки в мене доволі багато творчих ідей, то я завжди у пошуку моделей. І ця фотопрогулянка, з одного боку, для мене була великим подарунком, тому що я отримала фантастичні емоції від нашої співпраці, я перенеслась у світ дитинства, в якому відсутні межі, в якому можливо все, навіть навчитися літати. А з іншого боку, для мене це був найкращий спосіб сказати “Дякую” тим людям, які мають добрі серця.
LT: Aistra fotografijai man tapo išsigelbėjimu prieš 4 metus po sunkios ligos ir reabilitacijos. Tai grąžino įkvėpimą gyventi. Ir šiandien, pasiėmusi fotoaparatą, pasineriu į kitą pasaulį, fiksuoju emocijas ir jausmus. 2022-ųjų kovą atvykę į Lietuvą supratome, kad nesame vieni, kad šalia yra žmonių, kurie nuoširdžiai mus užjaučia ir palaiko. Tarp tokių žmonių buvo ir organizacijos „Jonaviečiai padeda“ savanoriai, kurie mums tapo labai artimi ir brangūs. Mūsų bendravimo rezultatas – kūrybinga fotosesija su Lietuvos savanorių Rusnės Mickevičiūtės ir Danieliaus Antano Mickevičiaus vaikais. Iš vienos pusės, šia foto pasivaikščiojimas man buvo didelė dovana, nes iš mūsų bendradarbiavimo gavau fantastiškų emocijų, persikėliau į vaikystės pasaulį, kuriame nėra ribų, kuriame viskas įmanoma – galima net skraidyti. O iš kitos pusės, man tai buvo geriausias būdas pasakyti „ačiū“ žmonėms su didelėmis širdimis.
Діана Відлога, Київ – Каунас / Diana Vidloga, Kyjivas – Kaunas
Відчуваю тебе. Jaučiu tave
UA: Ти маєш право на різні почуття, емоції, незалежно від того де знаходишся, і які «релігії» проповідуєш. Розбиті і наново склеєні душі розвіяло планетою, наче насіння тендітної кульбаби, аби надати змогу відновитись і прорости, пустивши своє коріння, осяявши світ своєю скромною красою. Роби те, на що в тебе вистачає сил, завжди залишайся людиною з великою букви, вчись жити у нових реаліях де часто відчувається, що паралельні світи існують і ти в реальному часі з глибинною тугою їх спостерігаєш не розуміючи, як взагалі таке можливо. роби що можеш аби допомогти тому, кому це необхідно, та не забувай зробити те саме для себе. бережи себе, не загуби себе. І одного разу серед руїн проростуть сотні тисяч кульбаб, осяяних теплими проміннями сонця.
LT: Tu turi teisę į skirtingus jausmus ir emocijas, nepaisant to, kur esi ir kokią „religiją“ pasirinki. Sudegintos ir vėl atgimusios sielos buvo išbarstytos po visą planetą kaip trapios kiaulpienės sėklos, kad galėtų atsigauti ir išdygti, įsišaknyti, apšviesdamos pasaulį savo kukliu grožiu. Daryk tai, kam turi jėgų, visada išlik žmogumi didžiąja raide, mokykis gyventi naujose sąlygose, kuriose dažnai jauti, kad egzistuoja paraleliniai pasauliai ir su giliu ilgesiu juos stebi realiu laiku, nesuprasdamas, kaip tai išvis įmanoma. Daryk viską, ką tik gali, kad padėtum tiems, kam to reikia, bet nepamiršk padėti ir sau pačiam. Rūpinkis savimi, neprarask savęs. Ir vieną dieną tarp griuvėsių išdygs šimtai tūkstančių kiaulpienių, apšviestų šiltų saulės spindulių.
Анастасія Шевченко, Харків – Вільнюс / Anastasia Shevchenko, Kharkiv – Vilnius
UA: Героїні: Дар’я Парасочка, Ганна Гордеєва, Ганна Сергієнко. Ми – акторки плейбек театру “Вахтери” з Харкова, що опинилися у Литві за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення. Плейбек – нарративний соціальний театр імпровізації, де актори грають історії глядачів без підготовки та смс. Для українців та литовців даємо простір для радості та горя, для знайомства з собою на новими друзями. Шукаємо себе та місію в цьому просторі, асимілюємо досвід глядачів та просто робимо мистецтво.
LT: Dalyvės: Daria Parasočka, Hanna Gordeeva, Hanna Sergienko. Esame vaidybinio teatro „Vachtery“ iš Charkovo aktorės, kurios Lietuvoje atsidūrė likus kelioms dienoms iki rusų invazijos pradžios. Playback – tai naratyvinis socialinis improvizacijos teatras, kuriame aktoriai vaidina žiūrovų istorijas be pasiruošimo. Ukrainiečiams ir lietuviams suteikiame erdvę džiaugsmui ir liūdesiui bei savęs pažinimui per naujus draugus. Šioje erdvėje ieškome savęs ir savo misijos, įsisaviname publikos patirtį ir tiesiog kuriame meną.
ENG: Heroes: Daria Parasochka, Hanna Hordeieva, Hanna Sergienko. We are the actors of the playback theater “Vakhtery” from Kharkiv who happened to come to Lithuania a few days before the start of the full-scale invasion. Playback is a narrative social improvisational theater where actors play the stories of the audience without preparation or texting. We give Ukrainians and Lithuanians a space for joy and grief, a chance to get to know themselves and make new friends. We are looking to find ourselves and discover our mission in this space, assimilating the audience’s experience, and simply making art.
Анна Влезько, Охтирка – Вільнюс / Anna Vlezko, Okhtyrka – Vilnius
UA: Я опинилася в Литві в березні 2022 року, куди приїхала з рідної Сумської області. Дуже задоволена, що я саме тут, бо литовці – неймовірні люди, які підтримали мою родину і Україну. На фото українські діти співають в Українською центрі пісню до Дня Незалежності України 2023. Дуже сподобалося саме це фото, бо атмосфера свята була така позитивна, а один із хлопчиків подивився на мене і я зловила “цей момент”.
LT: 2022 metų kovo mėnesį atsidūriau Lietuvoje, kur atvykau iš gimtojo Sumų krašto. Labai džiaugiuosi, kad esu čia, nes lietuviai yra neįtikėtini žmonės, kurie palaikė mano šeimą ir Ukrainą. Nuotraukoje ukrainiečių vaikai Ukrainos centre dainuoja dainą, skirtą Ukrainos Nepriklausomybės dienai 2023 m.. Man labai patiko ši nuotrauka, nes šventės atmosfera buvo tokia pozityvi, o vienas iš berniukų pažiūrėjo į mane ir aš pagavau ” šią akimyrką”.
ENG: I ended up in Lithuania in March 2022 coming from my native Sumy region. I am very happy to be here as Lithuanians are incredible people who have supported my family and Ukraine. The photo shows Ukrainian children singing a song for Ukraine’s Independence Day 2023 at the Ukrainian Center. I really liked this particular photo as the festive atmosphere was so positive, and one of the boys looked at me, and I managed to catch “this moment”.
Анна Білоус, Київ – Вільнюс / Аnna Bilous, Kyiv – Vilnius
UA: Я професійний фотограф, тепер живу в Литві. А на фото святкування Йонінеса в цьому році у Вільнюсі, і тут танцюють українці з литовцями. Стародавні традиції, що поєднують наші народи.
LT: Esu profesionali fotografė, dabar gyvenu Lietuvoje. O čia, Joninių šventės Vilniuje nuotraukoje, šoka ukrainiečiai ir lietuviai. Senovės tradicijos, vienijančios mūsų tautas.
ENG: I am a photographer, now I live in Lithuania. This photo shows this year’s Jonines celebration in Vilnius, and Ukrainians are dancing with Lithuanians. Ancient traditions uniting our people.
MiraFlash, Миколаїв – Вільнюс / MiraFlash, Mykolaiv – Vilnius
UA: Я з міста героя Миколаїв, де до повномасштабного вторгнення в Україну, я працювала фотографом близько 8 років, та навчалась додатково на графічного редактора. В Литву я приїхала з сином підлітком, та тваринками у березні 2022 року. Не одразу почала працювати, бо дуже пригнічував моральний стан та переживання за близьких які залишились в України, а також незнання мови. Згодом при підтримці психолога та багатьох литовських дивовижних людей, я почала займатись своєю справою, оживати по трохи, ходити на мітинги, волонтерити, і навіть взяти участь у цьому проекті, який я надіюсь допоможе інформаційно, емоційно відобразити підтримку литовських та українських людей до нашої нездоланної країни.
LT: Esu iš didvyriško miesto Mykolaivo, kuriame iki rusų įsiveržimo apie 8 metus dirbau fotografe bei studijavau grafinį redagavimą. Į Lietuvą su paaugliu sūnumi ir augintiniais atvykau 2022 metų kovo mėnesį. Aš pradėjau dirbti ne iš karto, nes buvo labai sunku morališkai dėl Ukrainoje likusių artimųjų bei tuo metu dar nemokėjau kalbėti lietuviškai. Vėliau, su psichologo ir daugybės nuostabių Lietuvos žmonių pagalbą, aš pradėjau savo verslą, po truputį atsigavau, lankiau mitingus, savanoriavau ir net sudalyvau šiame projekte, kuris, tikiuosi, padės informaciškai ir emociškai atskleisti Lietuvos ir Ukrainos žmonių paramą mūsų neįveikiamai šaliai.
ENG: I come from the heroic city of Mykolaiv, and before the start of the full-scale invasion of Ukraine I used to work as a photographer for over 8 years and was studying to become a graphic editor. I came to Lithuania with my teenage son and pets in March 2022. I could not start working right away, as I was very depressed and worried about my relatives back in Ukraine, not to mention my lack of knowledge of the Lithuanian language. Later, thanks to the professional psychological help and support of truly amazing Lithuanian people, I started getting back to doing things, coming back to life, going to rallies, volunteering, and finally now I have a chance to take part in this project that will hopefully help reflect the support of Lithuanian and Ukrainian people for our invincible country.
Галина Кутнякова, Маріуполь – Вільнюс / Halina Kutniakova, Mariupol – Vilnius
UA: Зараз дізнаюся все більше і більше про Литву та литовців, знаходжу багато спільного з українцями. А що об’єднує найкраще? Кухня та національні страви.
LT: Dabar vis daugiau sužinau apie Lietuvą ir lietuvius, randu daug bendro su ukrainiečiais. O kas vienija geriausiai? Virtuvė ir nacionaliniai patiekalai.
ENG: Now I’m learning more and more about Lithuania and Lithuanians, and I’m finding a lot in common with Ukrainians. And what unites us the best? Cuisine and national dishes.
Марія Фролова, Хмельницький – Вільнюс / Maria Frolova, Khmelnytskyi – Vilnius
UA: Це фото родини з Донецька – Руслан, Ліза та Ерік вже двічі переселенці. На цьому фото вони дуже щасливі у безпечній та чудовій Литві. Ось як вони описали це: “Щире співпереживання і турбота литовців про нас огортають теплом. Нам пощастило знайти тут чудових людей, які стали нашою другою родиною. Ми вдячні їм усім серцем за їхню доброту і підтримку. Ми, як і раніше, сумуємо за домом і мріємо про мир”.
LT: Tai šeimos iš Donecko nuotrauka – Ruslanas, Liza ir Erikas jau persikraustė du kartus. Šioje nuotraukoje jie labai laimingi saugioje ir nuostabioje Lietuvoje. Štai kaip jie tai apibūdino: “Nuoširdi lietuvių užuojauta ir rūpestis šiltai apgaubia mus. Pasisekė, kad čia radome nuostabius žmones, kurie tapo mūsų antrąja šeima. Esame jiems iš visos širdies dėkingi už gerumą ir palaikymą. Vis dar ilgimės namų ir svajojame apie taiką“.
Аліна Стасюк, Львів – Каунас / Alina Stasiuk, Lviv – Kaunas
Незламна культура, Nenulaužiama kultūra, Unbreakable culture
UA: Це історія відданої душею та незламної віри жінки – Сусанни, кримської татарки, що двічі пережила вимушене переселення (з Джанкою у Львів у 2014му, в Каунас у 2022му). З кожним кроком свого життя, вона не тільки зберігає своє коріння, але й робить надзвичайні зусилля для поширення національних традицій. Віра завжди була невід’ємною частиною життя жінки, як своєрідний ланцюг, що зв’язує її із землею предків. Мечеть у Каунасі стала місцем сили та спокою, частинкою чогось рідного в чужій країні.
Невід’ємною частиною культури є збереження сімейних рецептів. Так і в сім’ї Сусанни є особливий рецепт національної страви – чебуреків. Кожен рух рук – це передача спадщини від покоління до покоління. Аромат цієї страви наповнює приміщення, а разом із ним у серці зростає відчуття єдності зі своєю культурою. Однак це ще не все. Героїня готує традиційну каву в турці – напій, що об’єднує, завдяки якому можна розпочати довгі розмови. Її руки ретельно оберігають цю процедуру, передаючи неперервний потік спогадів і відчуття приналежності.
LT: Tai istorija apie atsidavusią sielą ir nenulaužiamą tikėjimą turinčią moterį – Krymo totorę Suzaną, du kartus patyrusią priverstinį persikėlimą (2014 m. iš Džankojaus į Lvivą, 2022 m. į Kauną). Kiekvienu gyvenimo žingsniu ji ne tik saugo savo šaknis, bet ir nepaprastai stengiasi skleisti tautines tradicijas. Tikėjimas visada buvo neatsiejama moters gyvenimo dalis, tarsi savotiška grandinė, jungianti ją su protėvių žeme. Kauno mečetė tapo jos stiprybės ir ramybės vieta, kažko gimtojo svetimoje šalyje dalimi.
Neatsiejama kultūros dalis – šeimos receptų išsaugojimas. Suzanos šeima turi ir ypatingą nacionalinio patiekalo – čeburekų – receptą. Kiekvienas rankos judesys yra paveldo perdavimas iš kartos į kartą. Šio patiekalo aromatas užpildo kambarį, o kartu su juo širdyje auga vienybės su savo kultūra jausmas. Tačiau tai dar ne viskas. Suzana ruošia tradicinę turkišką kavą – vienijantį gėrimą, prie kurio prasidėda ilgi pokalbiai. Jos rankos atidžiai saugo šį ritualą, perteikdamos nuolatinį prisiminimų srautą apie Tėvynę.
ENG: This is the story of a woman with a devoted soul and unbreakable faith. Susanna is a Crimean Tatar who has already been forced to move twice (from Dzhankoy to Lviv in 2014 and then to Kaunas in 2022). With every step of her life, not only she preserves her roots, but also makes extraordinary efforts to share her national traditions. Faith has always been an integral part of a Susanna’s life as a link connecting her to her ancestors’ land. The mosque in Kaunas has become a place of strength and peace, a part of something native in a foreign country.
Preserving family recipes is an integral part of culture. So Susanna’s family has a special recipe for their national dish, chebureks. With every movement of her hands she is passing her heritage from one generation to another. The aroma of the dish fills the room, and feeling it, a sense of unity with the culture grows in your heart. But that’s not all. The heroine is making traditional coffee in a “turka”, a drink that gets people together for long conversations. Her hands, carefully following the process, convey a continuous flow of memories and a sense of belonging.
Олена Гриценко, Васильків – Каунас / Olena Grytsenko, Vasylkiv – Каunas
UA: На фото святкування Дня відновлення Литовської держави (16.02.1918р.) (Vasario 16-osios, Lietuvos valstybės atkūrimo dienos, minėjimas) в школі Kauno Bernardo Brazdžionio Mokykla. Разом зі своїм прапором литовці розмістили й наш, український. Діти і керівництво школи з перших днів віддано підтримують Україну.
LT: Nuotraukoje Lietuvos valstybės atkūrimo dienos minėjimas Kauno Bernardo Brazdžionio mokykloje. Lietuviai iškėlė savo ir Ukrainos vėliavas kartu. Vaikai ir mokyklos vadovybė nuo pirmųjų dienų ištikimai palaiko Ukrainą.
ENG: The photo shows the celebration of the Day of the Restoration of the Lithuanian State (February 16, 1918) (Vasario 16-osios, Lietuvos valstybės atkūrimo dienos, minėjimas) at the Kauno Bernardo Brazdžionio Mokykla school. Along with their flag, the Lithuanians placed our Ukrainian flag. The children and the school management have been loyal to Ukraine since the very first days.
Юлія Висоцька, Київ – Вільнюс / Iuliia Vysotska, Kyjivas – Vilnius
UA: Я хочу розповісти й показати історію двох маленьких відкритих сердець, це історія дружби. Коли ми втекли від війни у Вільнюс, нашими новими сусідами стала чудова сім’я. Але історія саме про хлопчика Амадеуса, литовця, та моєї донечки Ніколети. Зовсім різні за темпераментом діти, Амадеус не сприймав чужих, Нікі тут була в новому середовищі, далеко від дому. Але все змінилось після їх зустрічі. Вони вдвох, не знаючи мови ( він не знає української, вона литовської), знайшли один одного і стали кращими друзями. Ніколета, дуже відкрита Всесвіту дитина, показала йому світ, сповнений обіймів, катання на пагорбах взимку, бігання босоніж. А Амадеус став їй дуже близьким і вона щаслива бігати з ним без зупинки і радіти зустрічам. Вони танцюють, обіймаються, посміхаються, радіють тим маленьким радощам життя, які ми, дорослі, часто не помічаємо. Історія цієї дружби вражає всіх і ніхто не розуміє, як вони розуміють один одного. Декілька місяців назад Амадеус з родиною переїхали в свій новий будинок, а Нікі і досі часом дзвоне їм у двері, а я намагаюсь пояснити, що тепер вони будуть бачитися рідше. Я хочу показати на фото, що не має перешкод для справжніх відчуттів, що можливо домовлятись, розмовляючи різними мовами. Важливо тільки те, що ми відчуваємо, важливо прислухатись до себе, відкривати серця. Як вміють це робити ці маленькі люди. Немає перешкод, щоб бути ближче, треба тільки спробувати. Ця історія приклад тому.
LT: Noriu papasakoti ir parodyti dviejų mažų atvirų širdelių draugystės istoriją. Kai pabėgome nuo karo į Vilnių, naujieji mūsų kaimynai buvo nuostabi šeima. Taigi, ši istorija apie berniuką Amadėjų, lietuvį, ir mano dukrą Nikoletą. Jie yra visiškai kitokio temperamento vaika – Amadėjus nemego svetimų žmonių, o mano Niki čia buvo naujoje aplinkoje, toli nuo namų. Tačiau po jų susitikimo viskas pasikeitė. Jiedu, nemokėdami kalbos (jis nemoka kalbėti ukrainietiškai, o ji lietuviškai), susirado vienas kitą ir tapo geriausiais draugais. Nikoleta, labai atviras vaikas, parodė jam pasaulį, pilną apsikabinimų, slidinėjimo kalnuose žiemą, bėgiojimo basomis. O Amadėjus jai tapo labai artimas ir ji džiaugiasi galėdama lakstyti su juo ir mėgautis draugystę. Jie šoka, apsikabina, šypsosi, džiaugiasi mažais gyvenimo džiaugsmais, kurių mes, suaugusieji, dažnai nepastebime. Šios draugystės istorija stebina visus ir niekam neaišku, kaip jie supranta vienas kitą. Prieš kelis mėnesius Amadėjus ir jo šeima persikėlė į naujus namus, o Niki vis dar kartais skambina į jų duris. Aš bandau jai paaiškinti, kad dabar jie matys vienas kitą rečiau. Nuotraukoje noriu parodyti, kad tikriems jausmams nėra kliūčių, kad galima derėtis kalbant įvairiomis kalbomis. Svarbu tik tai, ką jaučiame, svarbu įsiklausyti į save, atverti širdį. Taip, kaip moka daryti šie maži žmonės. Nėra kliūčių būti arčiau, tereikia pasistengti. Ši istorija yra tam įrodymas.
ENG: I want to share the story of two small open hearts, a story of friendship. When we fled the war to Vilnius, we got a wonderful family as our new neighbors. But the story is about a boy named Amadeus, a Lithuanian, and my daughter Nicoleta. They are children of completely different temperaments: Amadeus was wary of strangers, and Nicky was in a new environment here, far from home. But everything changed after they met. The two of them, not speaking the language of each other (he doesn’t speak Ukrainian, she doesn’t speak Lithuanian), found each other and became best friends. Nicoleta, being a child very open to the universe, showed him a world full of hugs, hill rides in winter, and barefoot running. Amadeus has become very close to her, and she is happy to run with him non-stop and enjoys meeting him. They dance, hug, smile and enjoy the little joys of life that we, adults, often overlook. Their friendship is amazing to everyone, and no one sees how they manage to understand each other. A few months ago Amadeus and his family moved to their new home, but Nicky is still ringing their doorbell from time to time, so I try and explain that they will be seeing each other less often now. I want to show through the photo that there are no barriers for real feelings and it is possible to get to understand each other while speaking different languages. The only thing that matters is what we feel, it is important to listen to ourselves, to open our hearts. And these little people know how to do it. There are no barriers for getting closer, you just have to give it a try. This story proves it.
Надія Кондратюк, Макіївка – Каунас / Nadiia Kondratiuk, Makiivka – Kaunas
UA: Я разом з двома синами через війну переїжджали двічі. Після першого разу у старшого зʼявився діагноз – гіперкінетичний синдром, у молодшого – фізична інвалідність. Зараз ми виїжджали тим же складом + кішка. Старший син цього разу був великою підтримкою для мене. Вже другий рік ми в Литві. В Україні в мене не залишилось нічого. Кожного дня я задаюсь питанням: як краще для дітей? І чесно, відповіді в мене не має…..
LT: Aš ir mano sūnūs du kartus persikėlėme dėl karo. Vyresniajam po pirmo karto buvo nustatytas hiperkinezinis sindromas, jaunesniajam – fizinė negalia. Dabar išvažiavome su ta pačia kompanija ir katinu. Vyresnysis sūnus šį kartą man tapo didelė atrama. Jau antrus metus esame Lietuvoje. Ukrainoje nebeliko nieko. Kasdien savęs klausiu: kas būtų geriau vaikams? Ir atvirai kalbant, aš neturiu atsakymo…
ENG: My two sons and I moved twice because of the war. After the first time, the elder one was diagnosed with hyperkinetic syndrome and the younger one was physically disabled. Now we left as the same family plus a cat. This time my elder son has been a great support to me. This is the second year we’ve been staying in Lithuania. I have nothing left back in Ukraine. Every day I keep asking myself: what is the best for my children? And honestly, I have no answer…..
Марія Кутнякова, Маріуполь – Вільнюс / Maria Kutniakova, Mariupol – Vilnius
UA: На фото Софія, вона як і я з Маріуполя. Тепер усі ми маріупольці – люди зі страшним досвідом. Але тут Софія на закинутих цистернах, де раніше зберігалася нафта та бензин з росії. Тепер це порослі травою та з’їдені іржею залізяки – руїни колишнього багатства росії.
LT: Nuotraukoje Sofija, kaip ir aš, kilusi iš Mariupolio. Dabar mes, mariupoliečiai esame žmonės su baisia patirtimi. Bet štai Sofija yra ant apleistų cisternų, kur anksčiau buvo laikoma nafta ir benzinas iš rusijos. Dabar jos apaugę žole ir aprūdijo – tai yra buvusių rusijos turtų griuvėsiai.
ENG: The photo is of Sofia, she is from Mariupol, just like me. Now all Mariupol residents are people who’s got terrible experience. But here Sofia is standing among the abandoned tanks previously used to store oil and gasoline from Russia. Now these are the ruins of Russia’s former wealth, rusty iron overgrown with grass.
UA: Анна – студентка з Маріуполя, яка зараз навчається у Вільнюсі разом зі студентами з різних країн. Тепер вони разом – майбутнє наших країн. LT: Anya – studentė iš Mariupolio, šiuo metu studijuojanti Vilniuje kartu su studentais iš įvairių šalių. Dabar jie visi yra mūsų šalių ateitis. ENG: Anya is a student from Mariupol who is now studying in Vilnius with students from different countries. Together they are the future of our countries.
Анастасія Костенко, Київ – Вільнюс / Anastasiia Kostenko, Kyiv – Vilnius
UA: Ось ти сидиш біля дельфінарію в Клайпеді, думаєш про життя порту, про вільні простори, дивишся на дельфінів, мирні локації й мирне небо. Раптом смс, смс з Азовсталі, і ти переносишся в інший світ. Твоє мирне небо одразу покривається хмарами, ти бачиш вогонь, палає Азовсталь, й перед тобою вже зовсім інший порт і зовсім інша локація. Ти чуєш вогонь й бачиш як плавиться сталь….
LT: Štai, sėdi prie delfinariumo Klaipėdoje, galvoji apie uosto gyvenimą, apie laisvas erdves, žiūri į delfinus, ramias vietas ir ramų dangų. Staiga ateina SMS, SMS iš Azovstal ir esi perkeltas į kitą pasaulį. Tavo ramus dangus iš karto užkloja debesimis, matai ugnį, Azovstal dega, o priešais tave – visai kitas uostas ir visai kita vieta. Girdi ugnį ir matai, kaip tirpsta plienas…
ENG: Here you are, sitting by the dolphinarium in Klaipeda, thinking about the life of the port, about free spaces, looking at dolphins, peaceful locations and a peaceful sky. Suddenly you get a text message from Azovstal, and you are transported to another world. Your peaceful sky is immediately covered with clouds, you see fire, Azovstal is burning, and you see a completely different port and a completely different location. You hear fire and see steel melting….
Вікторія Батюк, Охтирка – Вільнюс / Victoria Batiuk, Okhtyrka – Vilnius
UA: Я фотограферка, зараз відновила свою діяльністю у Вільнюсі. Ідея фото з’явилася в мене одразу: дві дівчини, Україна та Литва, і в однієї кров… Фото про підтримку, зв’язок та допомогу.
LT: Esu fotografė, jau atnaujinau savo veiklą Vilniuje. Iš karto kilo mintis apie tinkamą nuotrauką šiai parodai: dvi merginos, Ukraina ir Lietuva, to paties kraujo… Nuotrauka apie palaikymą, ryšį ir pagalbą.
ENG: I am a photographer who has now resumed her work in Vilnius. The idea for the shoot came to me immediately: two girls, Ukrainian and Lithuanian, and one is bleeding… The photo is about support, connection and help.
Світлана Коломийко, Маріуполь – Вільнюс / Svitlana Kolomiyko, Mariupol – Vilnius
UA: Це фото про відновлення, повернення до життя, про допомогу Литовців та мій вже другий дім – Вільнюс. З родиною ми пережили страшну блокаду Маріуполя, хворими вирвалися з пекла у Литву, де змогли відновити здоров’я, знайти спокій. Фотографія, малювання та моя нова справа (виготовлення фудподарунків та букетів) – це моя арт-терапія.
LT: Ši nuotrauka – apie atkūrimą, sugrįžimą į gyvenimą, apie lietuvių pagalbą ir mano jau antrus namus – Vilnių. Su šeima išgyvenome baisią Mariupolio blokadą, iš pragaro pabėgome į Lietuvą, kur galėjome atstatyti sveikatą ir atrasti ramybę. Fotografija, piešimas ir mano naujas verslas (maisto rinkinukų ir puokščių gaminimas) yra mano art terapija.
ENG: This photo is about recovery, returning to life, about the help of Lithuanians and my second home – Vilnius. With my family, we survived the terrible siege of Mariupol, escaped from hell to Lithuania, where we were able to restore our health and find peace. Photography, painting and my new business (making food gifts and bouquets) are my art therapy.
Антоніна Білан, Черкаси – Вільнюс / Antonina Bilan, Cherkasy – Vilnius
UA: Я навчаюся в Вільнюсі, а фотографія — це моє хоббі, яке допомогає розвивати мою творчість та фотографувати моїх близьких — родину, хлопця, друзів. Я фотографувала українських дітей та молодь, тому що вони тут в Литві є символом України, за яку ми і боремося.
LT: Studijuoju Vilniuje, o fotografija yra mano pomėgis, padedantis lavinti kūrybiškumą ir fotografuoti savo artimuosius – šeimą, vaikiną, draugus. Fotografavau Ukrainos vaikus ir jaunimą, nes čia, Lietuvoje, jie yra Ukrainos simbolis, dėl kurio mes kovojame
ENG: I study in Vilnius, and photography is my hobby, which helps to develop my creativity and take pictures of my loved ones – family, boyfriend, friends. I photographed Ukrainian children and youth, because here in Lithuania they are a symbol of Ukraine, for which we are fighting.
Залиште відгук про фотовиставку тут / Palikite atsiliepimą apie nuotraukų parodą čia / Please leave a comment about the photo exhibition
- https://t.me/vilnius_art
- https://www.instagram.com/cult.ukraine_/
- https://www.facebook.com/events/259635406387338