Андрій Марусов – громадський діяч, екс-голова «Transparency International Україна», голова громадської організації «Архі – місто», фотограф та краєзнавець. Для shtuka.media він розказує про культурну спадщину Маріуполя, історичні проєкти в міста до вторгнення та ідеї щодо відновлення.
– Якщо подивитися на твою біографію, то спочатку дивує твоя освіта – навчання на істфаку Донецького національного, потім магістратура з державного управління в Університеті штату Канзас, курси підвищення кваліфікації в Празі. І все це в буремні 90ті.
– Тому так і вийшло, бо буремні 90ті. Україна здобула незалежність, стала відкритою для всього світу, і до нас з різними стипендіальний програмами зайшли іноземні компанії, фонди. Ось я і використав таку можливість. З початку з рідного Маріуполя поїхав навчатися історії в Донецьку, потім соціології в Празі, управлінню в США. Але історія – це дитяче захоплення на все життя. Я встиг попрацювати в проєкті реформування колгоспів, а потім працював в Києві в «Transparency International Україна». З 2018 року почав повертатися з історичними проєктами до Маріуполя, зі збереженням культурної спадщини.
– Зараз міська влада Маріуполя в екзилі розпочала процес відтворення історичної достовірності фактів заснування міста та його історії. Адже вони досі частково будуються на російській та радянській історіографії, яка викривляє факти. Що ти про це думаєш?
– Насправді вони цей процес розпочалися десь з 2016 року, коли до влади прийшов теперішній мер під тиском громадськості. Спочатку вони опиралися на Маріупольський краєзнавчий музей, який давав їм суперечливі дані. Той же самий Вадим Коробка з Маріупольського державного університету наголошував на козацькій добі та козацькій теорії заснування міста. Але ця тема десь 30 років не є новою для істориків, просто не винесена на офіційний рівень (офіційна дата заснування Маріуполя 1778 р. – поселення греків за наказом Катерини ІІ, що співпадає з російською версією). Ось я навчався в університеті і мені казали: “Тут набагато раніше була козацька Кальміуська паланка, тож Маріуполь точно не засновували росіяни з греками”.
– Це в твоїй історичній бульбашці це відомо. Але Маріуполь святкував свій День міста саме з датою 1778 року. Більшість містян взагалі не знали нічого про історію міста. Пересічний маріуполець, та й взагалі українець, нічого не знає ні про російську, ні про козацькі версії заснування Маріуполя.
– Так, навіть в наших школах про це не говорили, але зачитували офіційну імперсько-радянську версію. В київських школах теж десь до 2014 року темі краєзнавства приділяли мало часу.
– Начебто в нас виділяють час на заняття з краєзнавства, але не факт, що ці заняття проходять. Школярів раз на життя водять примусово в краєзнавчі музеї, з яких вони мало що виносять по знанням. І ще важко знайти інформацію локальну про українські міста. На прикладі того ж Маріуполя, як ти оцінюєш розвиток краєзнавства тут?
– Історія рідного міста та регіону – це основа історичної пам’яті. Моя особиста думка, за радянські часи у багатьох містах створили вигадану історію, але десь в 90ті роки це наверстали. Але в Маріуполі навпаки було провалля щодо краєзнавчих досліджень та літератури. Їх було мало, їх мало хто бачив. Ось музей зробив збірку “Мариуполь и его окрестности”, там була якась нова інформація. Кілька людей ще видали книжки, але там теж повно суперечливих даних. Бо цим має займатися і професійні історики, а також хороші популяризатори історії. Той самий Сергій Буров – який видавав більше 20 років ТБ-передачу про історію міста – класний популяризатор. Більше того, він же записував історії старожилів, усна історія. А в Маріуполі свого часу і архіви горіли, і місто було знищено, тому тільки усна історія місцями і залишилась. Загалом це було кілька людей.
Але після 2014 року з’явилося багато молоді, якій хотілося дізнатися, дослідити, розкопати. І журналісти, і викладачі університету, і просто мешканці. Інтерес до вивчення власної історії після початку війни виріс в рази.
– Багато людей кажуть, що Маріуполь до 2014 і після — це різні міста. Часто повторювали, що в Маріуполі нема книгарні, бо не читають, не цікавляться історією. Інтерес до історії був викликаний війною?
Реакція на російську пропаганду, яка почала розказувати аргументи, чому ми з ними. Люди хотіли розібратися. Хтось раптово усвідомив – це мій дім, а я про нього мало знаю. А якісь люди приходять, і мені лапшу вішають.
– Коли в 2018му році в місті відкрили 100-річну водонапірну вежу як культурно-історичний центр, то за перші 3 місяці її відвідали більше 10 000 людей. Уявляєш потік?
– Вау.
– А ось в краєзнавчому музеї мало що змінювалося. То коштів не виділяли, то колектив не хотів реформ. Старі експонати, приміщення, яке потребує ремонту. А зараз частина колективу музею перейшла на бік ворога, роблять пропагандистські виставки, спотворюючі факти вже битви за Маріуполь 2022. Що ти про них думаєш?
– З історичної точки – це переписування фактів, з людської – вони зрадники України, більшість з них навчалися тут, відбулися як фахівці. І згадай історію музею Маріуполя – під час нацистської окупації в 1940-ті співробітники рятували архіви закладу, а сьогодні їх послідовники навпаки віддали експонати ворогу, ті ж картини Архипа Куїнджі. Якщо подивитися на фото, то можна побачити – частина музею постраждала від обстрілів та пожежі. І це архіви – археологічні, газети, журнали фото. Вони були унікальними. В нас ще після Другої світової війни мало що залишилося, тому кожен експонат – на вагу золота. І переважна більшість знищена. А те, що вціліло і було сховано – частиною співробітників-зрадників було віддано росіянам. Там було хороша бібліотека з підшивками газет. Коли ми готували музей Маріїнської жіночої гімназії в Маріуполі – я туди ходив і збирав інформацію.
– Як раз вчора окупанти знесли цю будівлю.
Насправді, будівля одного з найстаріших навчальних закладів у місті – Маріїнської жіночої гімназії – була зруйнована під час боїв ще в минулому році. Там залишилось буквально кілька стін. І росіяни їх знесли. Складно уявити, що там можна було б щось відновлювати. Можливо після деокупації будуть відбудовувати за фотографіями вже нову будівлю. Напередодні вторгнення в нас була група людей, які збирали документи, щоб надати цій будівлі статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Будівлі чоловічої Олександрівської гімназії ще совєти дали статус, а жіночій ні. Зібрали містяни десь 15 000 грн на документи, одеський архітектор-реставратор допоміг скласти плани. І на лютий 2022 року ми вже все подали і чекали рішення.
– Ти заговорив про відновлення міста. Зараз є кілька ініціатив, які обговорюють та навіть щось планують по відновленню Маріуполя. Особливо міська влада. Є там і ідею щодо історичної частини. Під час німецької окупації постраждало близько 70% житлового фонду, зараз більше 90%. А старий центр неймовірно постраждав. І лунають думки, що найважливіше відбудувати не типові хрущьовки, а історичні будівлі. Що навіть можна будувати копії будівель, зруйнованих ще 80 років назад.
– Тоді треба і всі церкви відбудовувати. В 1930-1940-ві рр. в Маріуполі зруйнували більше 30 церков. Після відновлення незалежності в Україні почали будувати зруйновані в радянські часи церкви – наприклад, Михайлівський собор в Києві. Але це новодели, частково вигадані архітекторами. Але хіба нам стільки церков треба?
А якщо говоримо не про церкви, а про будівлі, яким було більше 100 років. За прикладом зруйнованої Варшави, Дрездену. Наприклад, я була в німецькому Дортмунді – там весь історичний центр відбудований, але виглядає все дуже автентично. Чи можливо таке поруч з кордоном з росією?
Безпекове питання важливе. Але ми маємо мало інформації про будівлі Маріуполя, не всюди є плани, щоб щось відбудовувати. В Маріуполі ще 1990-ті рр. був розроблений план реконструкції історичного центру, де йшлося десь про 100 будівель. Зараз я ретельно вивчав нові супутникові знімки, відео окупантів з Маріуполя – десь половина з цих споруд вціліла. Чому я говорю про ці будинки? Бо є фото, є якісь плани, а все, що було до Другої світової – це тільки згадки. А ось те, що збереглося до 24 лютого – про це можна говорити. Нам насправді, потрібен хоча б фасад будівлі. Навіть, якщо всередині все знищено, то хоча б фасади відновлювати. Ось синагога на вул. Георгіївській – ганьба міста. Історична будівля, 30 років стояв фасад біля краєзнавчого музею. Але цей фасад витримав і цю війну, і є надія його відновити.
– Так, ситуація з історичними будівлями в Маріуполі була жахлива. Приватна забудова, всього 6 пам’яток архітектури на все місто, які ніхто не захищає. Міська влада напередодні вторгнення щось почала робити після десятиліть простою.
Схожа ситуація по всій країні. Сподіваюсь ситуація зміниться, бо більше людей почали переживати за культурну, історичну, архітектурну спадщину, коли вона опинилася під ракетними обстрілами.
– Ти як раз займався в місті цими питаннями до 2022 року.
Ми з ентузіастами почали вивчати старе кладовище Маріуполя. Воно теж було в запущеному вигляді, а там вдалося знайти кілька цікавих знахідок. Ми розчистили ділянки, прибрали дуже забруднені могили представників маріупольських династій Гоф та Хараджаєвих. Знайшли могили дочок архітектора Нільсена – який побудував у місті на початку ХХ ст. багато важливих пам’яток і символ Маріуполя – водонапірну вежу. Там обсяг робіт по очищенню, документуванню, вивченню та пошуку був колосальним.
Фото Архі-Місто
– А як це відбувалося?
Приходили, прибирали, фотографували, шукали інформацію про написи на плитах і пам’ятниках. Робили відкриття. Водночас маленька реконструкція і історичне розслідування. Якщо ми говоримо про міста Східної України, то в багатьох знищ за часів СРСР старі кладовища були знищені. Той самий Бахмут. А в Маріуполі частково щось позносили, але кладовище залишилося. Нам в цьому пощастило. Хоча “чорні археологи” багато пограбували. Ми склали список десь з кількох тисяч могил з цього кладовища, знайшли найстарішу плиту грека-переселенця Гаврила Сахаджи. І після нашого відкриття прямий потомок у 9му коліні цього Сахаджи знайшовся в Узбекістані. Ми хотіли запустити сайт, щоб відкрити
– Ще ви займалися окремо єврейським кладовищем.
А тут цікава історія з руйнацією стереотипів. Старе єврейське кладовище мало могили, яким кілька століть. І це доказувало, що вони були ще за часів Гетьманщини та панування тут Війська Запорізького. Воно було мало досліджене. Плюс єврейська громада міста зробила дуже багато для Маріуполя. Нам вдалося розшифрувати написи на 10 плитах. Зробили їх фото.
– Я пам’ятаю твої фото з тих польових досліджень. Ти займаєшся фотографією.
– Є таке, мав 4 березня 2022 року в Маріуполі провести фестиваль фотографії. Ідея була – привезти роботи українських фотографів – переможців світових конкурсів 2021 року. Показати українську фотографію, яку визнають у всьому світі. Насправді, українські фотографи діляться на кілька своїх бульбашок. І ось я хотів ці бульбашки розкрити. Бо в нас мало знають про світові конкурси, їх вплив, переможців. Фотографи мали приїхати, провести зустрічі. Лекція про харківську школу фотографії. І ще це було поруч з 8 березня. І ще виставка фотографінь про жіночність. Тобто мало бути кілька фотовиставок. І мали б бути фотографії 1870-1880х років, зняті жінками. Уявляєш? Нам передали фото з Дніпра, а я їх зміг винести вже з окупованого Маріуполя в своїй сумці. Мене зупинив окупант на блокпості, обшукував, а я ці фото показав: “Я краєзнавець, історик, бачите старі фото?”. І мене випустили.
– Тобто це був фотофестиваль з історичним підтекстом?
Так, ми були б першим великим фестом в фотосезоні, у якого була б своя фішка. Домовилися з краєзнавчим музеєм, що вони покажуть найстарішу фотографію Маріуполя – фото вул. Катеринославської (зараз пр. Миру), це десь 1870ті. Та інші старі фото. В Маріуполі було кілька фотошкол та фотоклубів. Була Халабуда – там кльово. Ще були представники старої школи – Дембицький, наприклад. І було б кльво, показувати і їх роботи. А тепер ні цих фото, ні фестивалю.
– Яким ти бачиш Маріуполь у майбутньому?
Хоча б звільненим та українським. Важко ось так будувати прогнози. Це може бути і військова база, і місто-меморіал, і там хтось мріє про курорт без заводів. Життя тепер таке бурхливе і непередбачуване, що ми може у Маріуполі і космодром застанемо.
Матеріал створено ГО “Штука” за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні.
Читайте ШТУКУ в Телеграм, Фейсбук, Інстаграм, дивіться наші відео в Youtube та Тік Ток.