«Людина в «руському мірі» – ніхто»: розмова з мисткинею та активісткою Діаною Берг

Діана Берг

Про маріупольську культуру, токсичний пацифізм та права людини в окупації

До того, як жахливі фото розбомбленого росіянами Маріуполя облетіли шпальти усіх світових ЗМІ, місто на березі Азовського моря, окрім того, що було бойовим форпостом останні дев’ять років, лишалося ще й культурним центром вільної Донеччини. Тут, серед донецького степу й Азову, народжувався дух свободи та самовираження. А грубі заводські контури гартували цей дух і робили його міцнішим за сталь. У цьому місті народилася Платформа ТЮ – унікальний мистецький простір, який став осередком прогресивності та реформ на Сході, створений людьми, яких об’єднала війна і які почали боротися з нею через культурні ініціативи. 

Його ідейна натхненниця і засновниця, громадська діячка та художниця Діана Берг родом з Донецька. Сьогодні Діана – двічі переселенка, і обидва рази – через дії росіян. Двічі вона ставала свідкинею як російська окупація поглинала рідні їй міста та руйнувала все, що було дорого. Спочатку в рідному Донецьку, а згодом у Маріуполі, який був її новим домом останні вісім років.

Фото зі сторінки Діани Берг у Facebook. Автор фото – Артем Березнев. Фото на обкладинці матеріалу – Валентин Кузан

У 2014 році Діана і її друзі організовували перші проукраїнські мітинги в Донецьку, закликаючи містян повстати проти окупантів. До кінця квітня Діана була в місті, але коли почала отримувати погрози від проросійських посіпак, була змушена виїхати. Залишивши свій дім, Діана поїздила Україною, намагаючись знайти своє місце. Так вона оселилася у Маріуполі.

У 2016-му разом з однодумцями Діана заснувала артплатформу “ТЮ”, займалася мистецькими проєктами, опікувалася правами ЛГБТК-спільноти, організовувала мітинги та мистецькі події. Зараз, окрім своєї культурної місії, Діана займається волонтерством, допомагає охочим вирватися з окупації та робить так, аби в Європі не забували про війну в Україні.

Про маріупольську культуру, токсичний пацифізм і те, чи є права людини в окупації – читайте далі в нашому інтерв’ю.

Платформа ТЮ в Маріуполі. Фото зі сторінки ТЮ

Місією Платформи ТЮ було просувати права і свободи людини через мистецтво. Як це, розвивати демократичні процеси в такому місті, як Маріуполь зразка 2015-2016 років, з усіма його викликами?

Платформа ТЮ – це дитина війни. Бо вона була створена командою переселенців та маріупольців, і війна, яка тоді вже тривала, була досить близько до Маріуполя. Ми були квір-простором в місті, де слово «квір» було навіть не бажано казати.  Всі ці роки ми були не тільки про культуру, а й про активізм. Ми ті, хто вголос казав про гендерну рівність, права ЛГБТК-людей, хоча це не було нашим профілем, та ми виходили з постулатів, що всі люди рівні у своїх правах і свободах, і звісно, люди усіх гендерів та сексуальних ідентичностей в тому числі. Тому, з точки зору активізму, ми були єдині, хто взагалі казав про такі речі, які в Маріуполі не сильно й підтримувалися. 

Усі наші акції здебільшого були перформативні, яскраві та мистецькі. Тому спочатку місцеві сприймали нас, як дуже дивних. Маріуполь був досить консервативним. Це місто, в якому переважало дещо старше населення, адже молодь здебільшого виїжджала в більші міста. І уявлення про мистецтво тут ґрунтувалося на спогадах про балет, поеми та пейзаж. А те, що мистецтво може бути різнім і воно може піднімати незручні теми, це не всі одразу розуміли. Були такі, що спочатку називали нас гей-клубом, чи дурдомом, але нам вдалося наростити свою аудиторію до якої доєдналась молодь та місцеві активісти й мистецька спільнота, і згодом до нас стали ставитися спокійніше. Були окремі групи радикалів, яким дуже не подобалася наша діяльність і вони навіть нападали на наші акції. Але це були саме радикально налаштовані особи. 

Що стосується мистецтва, перший рік ми працювали як така собі івент-агенція для різних прогресивних ініціатив, які були, що називається на межі провокативності для місцевої аудиторії. До нас приїздили багато поетів, митців, музикантів та перформерів. Від Сергія Жадана до ХЗВ та Dakh Daughters. Згодом ми вже почали реалізовувати власні проєкти.

Громадські акції в Маріуполі

Зараз Маріуполь нагадує антипод тих ідей, які всі ці роки продукувала ваша команда. Вам щось відомо про права людини і «руській мір», якщо взагалі можна поставити ці два терміни в одне речення?

Все що треба знати про права людини й «руській мір» вміщується в одне слово: НІТ. Прав людини в «руському мірі» не існує, людина в «руському мірі» – ніхто. Це я пам`ятаю ще по Донецьку. І в Маріуполі всі ці прояви стали тільки яскравіші. Бо це місто для росіян є символічним. Саме того, вони його не просто захопили, а зруйнували вщент. Жити там зараз неможливо. Ті, хто хоч якось переймався правами людини й знає про їх існування, з тих територій здебільшого виїхали.

Акція проти російської агресії в Маріуполі напередодні 24 лютого 2022

Які крайні проєкти були втілені у Маріуполі напередодні повномасштабного вторгнення? Можливо, щось було заплановано саме на цей період?

Вторгнення перерізало один з наших проєктів навпіл. І другу частину ми вже не змогли втілити. Це був мистецький проєкт «STEREOLOGIA» – серія з п`яти епізодів артрезиденцій. В кожній із них була своя тема. Сенс був в тому, що до нас у Маріуполь  на місяць приїздила пара обраних через open-call художників чи художниць. Вони разом з місцевою молоддю досліджували місто і певну тематику. Перший епізод під назвою «Самотина» присвячувався відчуттю самотності і відчуженості. Як результат, кожний епізод завершувався виставкою, де досвідчені митці разом з місцевими митцятами-початківцями робили щось спільне. 

Це був дуже класний проєкт. І саме на його екваторі, 24 лютого, в день, коли нова пара художниць з Харкова мала приїздити до нас у Маріуполь, я сказала їм: До нас краще не їдьте, у Харкові, мабуть, буде спокійніше. Цей епізод мав називатися «Талія». Він був про об’єктивацію жінок, дорослішання дівчат та сприйняття свого власного тіла. Це мала бути крутезна резиденція. Але на жаль…

Фото Людмили Харагай в рамках першого епізоду артрезиденції «Самотина»

Також незадовго до вторгнення ми як раз запустили арткластер «ОСЬ» для підлітків. Наша ціль полягала у залученні молоді, яка зазвичай залишається невключеною в культурні процеси, Зокрема ті, хто проживав у депресивних районах, віддалених від центру, та не був долучений до культурного життя. І так сталося, що ці діти, які й без того мають свої особливі непрості історії, виявилися неймовірно талановитими.

Воркшоп з креативного протесту для підлітків прифронтової зони

Що зараз в Маріуполі окупанти пропонують дітям на противагу творчому розвитку та свободі самовираження?

Вони ідеологічно захоплюють школи, це їхня стратегія. Спочатку вони їх усі зруйнували обстрілами. А потім ті, що більш менш вціліли і які вони підмарафетили для гарної картинки, в них почали насаджувати свої ідеї. Всі ці «уроки мужества» на які приводять російських військових і псевдоволонтерів. Дітей намагаються накачати цими «руськомірними скрєпами». Йде тотальна мілітаризація з дитинства. Всі пісні, які співають чи вчать на уроках музики, вони усі про війну, про те, як «мы можем повторить». Але якихось артпросторів чи чогось такого там немає. Немає ніякого культурного дозвілля. Якщо щось є – то воно керується ідеологічно в потрібному ключі.

Вам відомо, що зараз з будівлею Платформи ТЮ в Маріуполі?

Перед тим, як я особисто евакуювалася, це було десь на десятий день вторгнення, ми віддали ключі від платформи сусідам. Довкола були приватні будинки й в них не було підвалів, а у платформі він був і досить великий. За це люди дали нам десять літрів бензину і це нас врятувало під час евакуації. Потім ми дізналися, що в «ТЮ» люди облаштували свого роду прихисток, куди приходили багато людей з нашого кварталу. І це гріло душу. Згодом ми побачили відео росіян на «Первом канале». Вони туди прийшли, почали порпатися в речах, назвали нас «штабом геев и лесбиянок», звісно. Там була гра, яку ми випустили у 2021-му році, називалася “Активація” про практики та теорії креативних протестів. Там була така персонажка транс-коза Анжела. Вони її у камеру показують і кажуть: «Смотрите, чему они учат детей».

А зараз мені, чесно кажучи, страшно дізнаватися, що з будівлею. Знаю, що вона пережила обстріли, що дивно для того району, адже «Азовсталь» знаходиться не так вже далеко і та місцевість перебувала під потужними ударами. Я впевнена, що русня влаштувала там щось своє.

Гасло Платформи ТЮ: «Все, що працює на культуру – працює проти війни». Чи актуальне воно для вас досі й чи змінилася роль культури сьогодні з огляду на всі події, що відбуваються? 

Це цитата з листування Фрейда з Ейнштейном. Думаю сьогодні, я б перефразувала інакше: Все, що працює на культуру – працює на перемогу. Тому що проти війни ми вже працювали. Так, ми багато чого змінили, у тому числі ми змінили життя молоді й це їм допомогло потім вижити й вирватися з окупації. Але ми були невеликі, нас було небагато, і протистояти цій величезній химері дуже складно. Тому зараз, я вважаю, що той, хто працює на культуру в Україні – працює на перемогу. Тому що на відміну від 2014 року, коли українське мистецтво не почало масово рефлексувати на окупацію частини територій, хоча я цього очікувала. Зараз ситуація інша – згадайте перші дні вторгнення, що неслося. Від дизайнерів, які робили неймовірні обкладинки для перших шпальт світових видань до українських мистецьких флагманів, таких як Микита Кадан, Жанна Кадирова, Влада Ралко та інших. Це торкнулося всіх і кожного.

Зараз багато українських митців працюють в Європі й це також важливо. Це культурна дипломатія, культурний обмін, через які можна доносити правду про війну, адресувати незручні теми. Вони зараз, до речі, у нас дещо змінилися. Якщо раніше під час умовного миру ми казали про права людини й гендерну рівність, так, зараз ці теми також на часі, але якщо ми говоримо з Європою, то через культуру треба доносити й інші важливі саме зараз для нашого виживання теми. 


В одному з наших проєктів Checkpoint Peace, які ми в цьому році робили спільно з об’єднанням Vitsche у Німеччині – ми працювали з темою цього абстрактного пацифізму, до якого нас зараз багато хто закликає. Зараз ідеологи цього «миру» збирають просто величезні марші в містах Європи з голубами і російськими піснями. Аби люди не велися на цю дуже ризиковану риторику, ми пояснюємо, чому це небезпечно і чому токсичний пацифізм і абстрактний мир – це не ок…Багато хто в Європі не розуміє, що таке життя в окупації, що з агресором не можна домовлятися. Тому що, коли тебе ґвалтують – неможливо з цим миритися. Людям треба доносити, що ми маємо відвоювати свої території і для цього нам потрібна зброя. Тому що «руській мір» – це антигуманістичний світ і жити в ньому не можна. Ми також хочемо миру, але після нашої перемоги.

Хто б міг подумати, що прийдеться європейцям доводити такі очевидні речі

Вони народилися в демократії, вони її не виборювали і не уявляють, що може бути інакше. Тому багато зараз наших культурних менеджерів саме їздять з такою місією, щоб спонукати європейців підтримувати нас в нашій боротьбі.

Українська колона на Berlin Pride 2022

Над чим зараз ви працюєте і які творчі плани?

Це, як я вже розповіла, робота з європейцями, міжнародні проєкти.  Весь наступний рік ми плануємо працювати спільно в колаборації Україна-Німеччина. Але окрім цього ми ще також хочемо працювати для нашої маріупольської аудиторії. 

Минулого року ми працювали над онлайн-музеєм спогадів про наше рідне місто. Він називався Меморіуполь. Але ми не могли уявити наскільки це насправді болюча тема. Що дивитися зараз на фото Маріуполя, як братської могили і руїн, не так травматично, як згадувати про те класне життя, яке було там до цього. Ми цей проєкт довели до кінця, але історій зібрали не так багато. 

Також ми орієнтувалися на нашу молодь, яка зараз розкидана по країні та світу. Вони перенесли великий стрес. Окрім того, що всі ці роки жили поруч з війною, вони втратили дім і бачили те, що нормальна людина не мала б бачити. Тому ми постійно влаштовуємо проєкти, аби якось їм допомогти опосередковано. Це свого роду арттерапія: зустрічі з митцями, групові сесії з психологами. Зараз у нас триває проєкт стажування дівчат, які хочуть стати авторками для медіа на феміністичну тематику. Ще плануємо віртуальну артрезиденцію разом з українськими та німецькими підлітками. Окрім цього ми весь цей час проводимо таку трохи роботу під прикриттям. Ми допомагаємо евакуйовувати музеї з небезпечних територій. Також продовжуємо волонтерити і допомагати людям виїхати з окупації. Можна сказати, що з початком повномасштабної війни ми почали якось за все одразу братися. Тому працюємо над усім, що в межах нашої місії. 

Авторка матеріалу: Альона Суховерська

Підписуйтесь на Платформу ТЮ: https://linktr.ee/tu_platform

Матеріал створено ГО “Штука” за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні.

Читайте ШТУКУ в ТелеграмФейсбукІнстаграм, дивіться наші відео в Youtube та Тік Ток.